Zwei Wege zu einem Ziel: zur Standardisierung des modernen Ukrainischen im „langen 19. Jahrhundert“

Протягом „довгого XIX століття“ сучасна книжна українська мова утверджувалась двома зовсім різними шляхами. У Російській імперії функціональні можливості української мови були обмежені. Протягом кількох десятиліть українські діячі мало звертали увагу на кодифікацію граматики. Шкільні підручники створювались у стислі терміни, а в лексикографії переважали фольклористичні підходи. Тим часом у Габсбурзькій імперії з самого початку було видано численні граматики, букварі та підручники. З середини 1840-х років важливу роль у лексикографії почали відігравати термінологічні словники. Починаючи з 1860-х років, галицькі українці дедалі більше базували свої граматичні норми на центрально- та східноукраїнських моделях, тоді як українці з Російської імперії переймали галицькі досягнення в лексичній сфері. Наприкінці „довгого ХІХ століття“ два основні різновиди української мови ще мали певні відмінності, але вони були досить близькі, щоб статиміцною основою для подальшої уніфікації норм.